Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.03.2026 року у справі №552/16/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року

м. Київ

справа № 552/16/24

провадження № 51-3603км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 3 січня 2025 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023175430000462, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Чинадійово Мукачівського району Закарпатської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 3 січня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за частиною четвертою статті 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією частини належного йому на праві власності майна.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою залишено без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту затримання - з 11 листопада 2023 року.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Київський районний суд м. Полтави ухвалою від 21 січня 2025 року задовольнив заяву Державної установи «Полтавська виправна колонія (№ 23)» та, уточнив абзац третій резолютивної частини зазначеного вироку й ухвалив строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту затримання - з 11 грудня 2023 року.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом і детально наведених у вироку, 30 серпня 2023 року о 15:10, перебуваючи на спортивному майданчику на вул. Агітаційній, 28 у м. Полтаві, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном в умовах воєнного стану, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я, вчинив напад на неповнолітню ОСОБА_8 , завдавши їй кулаком 8 - 9 ударів по голові, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку й гіперпігментації шкіри слизової оболонки нижньої губи справа, однак, вирвавшись від ОСОБА_6 , потерпіла змогла втекти.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 рокуапеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення положень кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження.

Покликаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду в справі № 754/17019/17, зазначає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК, не доведено відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом», оскільки сторона обвинувачення не надала суду належних та допустимих доказів, які би беззаперечно підтверджували факт вчинення ним інкримінованого діяння.

Зокрема, не заперечуючи нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , засуджений стверджує про відсутність у нього умислу на заволодіння майном потерпілої.

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, проігнорував його.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали подану касаційну скаргу й просили її задовольнити;

прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, позиції засудженого, захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, Суд дійшов таких висновків.

Статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зважаючи на наведені положення процесуального закону, суд касаційної інстанції

є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду й невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції відповідно до правил статті 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За приписами статті 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту статті 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості

й умотивованості судового рішення, видно, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим

є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Апеляційний суд, виконуючи свої повноваження, із дотриманням визначеної

главою 31 КПК процедури повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості (це передбачає оцінювання оскарженого судового рішення щодо відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження і дослідженим у судовому засіданні доказам), а також ухвалити рішення, яке повною мірою відповідатиме статтям 370, 419 або 420 цього Кодексу.

Таку перевірку необхідно зробити з додержанням усіх вимог чинного законодавства, об`єктивно, неупереджено, а її результатом має бути законне та справедливе вирішення поданих апеляційних скарг для реалізації прав кожного на справедливий суд і перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції.

Згідно з вимогами статті 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції. У своєму рішенні апеляційний суд повинен проаналізувати доводи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на них вичерпну відповідь, переконливо аргументувавши свою позицію. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими в статтях 2 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях постійно звертає увагу, що мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Це зобов`язує суд обґрунтовувати свої міркування об`єктивними аргументами й дотримуватися прав сторін. Хоча суд не повинен давати відповідь на кожне поставлене питання, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, було вивчено.

Однак апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 , не дотримався наведених законодавчих приписів, оскільки доводи засудженого та сторони захисту залишив без переконливих мотивованих відповідей.

Як видно з матеріалів кримінального провадження місцевий суд, проаналізувавши наявні докази в їх сукупності, визнав, що ОСОБА_6 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), в умовах воєнного стану, і кваліфікував його дії за частиною четвертою статті 187 КК.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема показань потерпілої ОСОБА_8 , згідно з якими в день події, під час її перебування на спортивному майданчику, до неї підійшов раніше незнайомий чоловік (як згодом установлено - ОСОБА_6 ) та запитав дорогу до зупинки громадського транспорту, а також попросив у неї води, але вона йому відмовила й продовжила займатися спортом. Далі ОСОБА_6 підійшов до неї ззаду та штовхнув, від чого вона впала, а потім схопив її однією рукою за шию, а іншою, стиснутою у кулак, почав завдавати ударів по обличчю та вимагати гроші. Оскільки грошей у неї не було, щоб припинити побиття, вона запропонувала ОСОБА_6 віддати мобільний телефон і прикраси, тоді він відпустив її, а вона, скориставшись моментом, втекла.

Також суд дослідив та послався на показання:

- ОСОБА_9 , законного представника потерпілої, який зазначив, що 30 серпня 2023 року після 15:00 йому зателефонувала донька, яка сильно плакала, та повідомила, що її побив незнайомий чоловік. Приїхавши на місце події, він побачив доньку з видимими тілесними ушкодженнями, її обличчя було в крові. Після цього він почав їздити по вулицях і шукати нападника. Через деякий час йому вдалося знайти та затримати ОСОБА_6 , який на запитання, чому він це зробив, відповів, що йому були потрібні 10 грн на проїзд;

- свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які суду пояснили, що, перебуваючи поблизу стадіону, почули крики й побачили, як невідомий чоловік завдавав ударів дівчині на спортивному майданчику. Надалі потерпілій вдалося вирватися та втекти до магазину, а нападник побіг у протилежному напрямку. Свідки вказали, що обличчя дівчини було в крові й вона повідомила, що на неї напав і побив незнайомий чоловік.

Крім того, суд зазначив, що винуватість ОСОБА_6 підтверджується оголошеними й дослідженими доказами, а саме даними, які містяться: у протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію ОСОБА_9 від 30 серпня 2023 року, за змістом якої цього дня близько 15:00 його донька ОСОБА_8 , 2007 року народження, вийшла на пробіжку на спортивний майданчик і приблизно за 40 хв зателефонувала йому на мобільний телефон і повідомила, що її побив якийсь чоловік. Приїхавши на місце, він побачив біля магазину доньку, обличчя якої було в крові; протоколі огляду місця події від 3 листопада 2023 року з фототаблицею до нього; протоколах проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_8 від 3 листопада та 13 грудня 2023 року з фототаблицями та оптичними носіями до них, згідно з якими потерпіла розповідає та показує на місці обставини нападу на неї 30 серпня 2023 року; протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 8, 13, 14 та 15 грудня 2023 року; протоколі проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 від 13 грудня 2023 року з фототаблицею та оптичним носієм до нього, відповідно до якого він розповідає і показує на місці, як 30 серпня 2023 року штовхнув потерпілу ОСОБА_8 в спину, від чого вона впала, а потім підвівшись, втекла; у висновках експертів від 19 вересня 2023 року № 757 і 6 листопада 2023 року № 972, та іншими матеріалами справи в їх сукупності.

Ураховуючи наведені докази, місцевий суд визнав доведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому суд критично оцінив версію обвинуваченого про нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілій через образливі вислови, сказані на його адресу, і визнав такі свідчення способом уникнення відповідальності, оскільки вони спростовані логічними й послідовними показаннями потерпілої, свідків та підтверджуються сукупністю досліджених доказів, які суд вважав правдивими.

Водночас, визначаючи безпідставними доводи сторони захисту про відсутність ознак суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого статтею 187 КК, а саме нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, місцевий суд зробив акцент на показаннях потерпілої ОСОБА_8 . Зокрема, суд вказав, щояк у ході проведення слідчого експерименту на стадії досудового розслідування, так і при допиті в суді потерпіла ОСОБА_8 зазначала, що ОСОБА_6 під час нападу вимагав у неї гроші й відпустив її лише тоді, коли вона пообіцяла віддати йому свій мобільний телефон, що свідчить про корисливий мотив обвинуваченого.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, у яких наводили конкретні доводи щодо його незаконності й необґрунтованості.

Захисник в апеляційній скарзі просила скасувати вирок стосовно ОСОБА_6 та закрити кримінальне провадження, посилаючись на відсутність належних і допустимих доказів, які би беззаперечно підтверджували вчинення її підзахисним інкримінованого діяння та недоведеність його винуватості відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом». Зокрема, сторона захисту наполягала, що ОСОБА_6 не мав умислу на заволодіння майном потерпілої. При цьому зазначала, що пояснення потерпілої під час слідчих експериментів, які суд взяв за основу вироку, є непослідовними й під час досудового слідства ОСОБА_8 їх змінювала.

Засуджений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просив вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Не заперечуючи нанесення тілесних ушкоджень потерпілій, засуджений стверджував про відсутність корисливого мотиву у своїх діях, що, на його думку, підтверджується показаннями потерпілої та свідків. Зазначав, що його дії за частиною четвертою статті 187 КК кваліфіковано неправильно.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури, погодився з висновками місцевого суду й вважав їх правильними, такими, що ґрунтуються на ретельно досліджених доказах, детально описаних і проаналізованих у вироку, як того вимагає стаття 370 КПК. Апеляційний судзауважив, що досліджені судом першої інстанції докази є належними, допустимими й у своїй сукупності достатніми для висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Однак поза належною увагою суду апеляційної інстанції залишилися ключові доводи засудженого ОСОБА_6 та сторони захисту, наведені на спростування висновків місцевого суду, покладених на обґрунтування вироку.

Так, апеляційний суд, залишаючи скарги засудженого та його захисника без задоволення, не дав вичерпних і конкретних відповідей на доводи, викладені в них, а саме про недоведеність заподіяння ОСОБА_6 тілесних ушкоджень потерпілій з метою заволодіння її майном.

Крім того, як вбачається з ухвали, суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував аргументи скарги ОСОБА_6 про відсутність у його діях корисливого мотиву та, як наслідок, їх помилкову кваліфікацію за частиною четвертою статті 187 КК.

При цьому варто зауважити, що сторона захисту в апеляційній скарзі не порушувала питання щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 , натомість обґрунтовувала свої вимоги недоведеністю винуватості останнього та просила закрити кримінальне провадження.

Разом з тим, як видно зі змісту ухвали, апеляційний суд визнав такими, що не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження, доводисторони захисту про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 . Таку позицію цей суд обґрунтовував тим, що показання потерпілої згідно з вимогами статті 84 КК є самостійним джерелом доказу й місцевий суд в оскаржуваному вироку з дотриманням вказаних положень закону послався на свідчення неповнолітньої потерпілої ОСОБА_8 про обставини вчиненого на неї ОСОБА_6 нападу.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що такі показання потерпіла надавала протягом досудового та судового слідства. Зокрема, відповідно до протоколів слідчого експерименту від 3 листопада 2023 року й додаткового слідчого експерименту від 13 грудня 2023 року потерпіла ОСОБА_8 пояснила, що, під час того як ОСОБА_6 бив її на спортивному майданчику, він запитував у неї: «Де гроші?» і, лише коли вона пообіцяла віддати йому наявні в неї коштовні речі, відпустив її, скориставшись цим, вона втекла.

Спираючись на правові висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), апеляційний суд вважав, що в цьому кримінальному провадженні протокол слідчого експерименту є окремим самостійним процесуальним джерелом доказів і підлягає оцінці за правилами, визначеними статтею 94 КПК.

До того ж, визнаючи безпідставними доводи сторони захисту щодо суперечливості показань потерпілої під час двох слідчих експериментів, суд апеляційної інстанції зазначив, що відеозаписи цих слідчих дій підтверджують послідовність свідчень ОСОБА_8 . В обох випадках вона вказувала на втрату нею свідомості, мотив ОСОБА_6 (заволодіння грошима) та припинення насильства лише після її обіцянки віддати всі цінні речі.

При цьому колегія суддів вказала, що наведені обставини підтверджуються показаннями ОСОБА_9 , законного представника потерпілої, який детально описав обставини 30 серпня 2023 року, а саме: отримання телефонного дзвінка від доньки, виявлення її на місці події з тілесними ушкодженнями (слідами крові) на обличчі та подальше затримання ним нападника. Водночас ОСОБА_9 повідомив, що ОСОБА_6 пояснив свої дії потребою отримати 10 грн на проїзд.

Також апеляційний суд дав оцінку показанням ОСОБА_6 .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що інші наявні в кримінальному провадженні докази, на які суд послався у вироку, обвинувачений та захисник не заперечують і погоджуються із їхньою належністю та допустимістю. Зокрема, це протоколи пред`явлення особи для впізнання ОСОБА_6 за участю потерпілої і свідків, протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 , висновок судово-медичної експертизи від 19 вересня 2023 року № 757 про встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої та показання свідків-очевидців ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважав, що місцевий суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за частиною четвертою статті 187 КК.

Однак таке узагальнене твердження, з огляду на доводи апеляційних скарг захисника й засудженого ОСОБА_6 про відсутність у діях корисливого мотиву та твердження останнього, що ні свідки, ні потерпіла вказаного факту не підтвердили, за обставин цього кримінального провадження є недостатнім для переконливості підстав, з яких суд апеляційної інстанції визнав подані скарги необґрунтованими.

Стосовно зазначеного Суд звертає увагу, що суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, визнав однією з ключових обставин для доведення винуватості засудженого факт заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень.

Водночас засуджений сам не оспорював заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, проте не погоджувався з установленими місцевим судом фактичними обставинами. Зокрема, він категорично заперечував наявність корисливого мотиву під час нападу на ОСОБА_8 та стверджував, що його дії були викликані образливими висловами потерпілої на його адресу.

З огляду на повноваження суду касаційної інстанції, який, як зазначалося, не є судом факту, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК, Суд зауважує, що об`єктивну сторону кримінального правопорушення за статтею 187 КК становить напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілого, або з погрозою його застосування.

У контексті викладеного Суд підкреслює, що одним з важливих елементів доказування за статтею 187 КК є встановлення судом факту нападу засудженого на потерпілу з метою заволодіння її майном, а не лише заподіяння їй тілесних ушкоджень, оскільки саме спрямованість дій є вирішальною та впливає на наявність підстав для кримінальної відповідальності.

Натомість апеляційний суд, як і суд першої інстанції, обґрунтовуючи ухвалене рішення, послався на показання потерпілої ОСОБА_8 , яка зазначала про напад на неї ОСОБА_6 з корисливих мотивів, її законного представника та дані, які містяться в протоколах слідчих експериментів за участю ОСОБА_8 .

Разом з тим в ухвалі апеляційного суду не конкретизовано, які з повідомлених потерпілою даних під час проведення слідчих експериментів вказують на наявність у ОСОБА_6 корисливого мотиву.

Суд звертає увагу, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо наявності суттєвих розбіжностей у свідченнях потерпілої ОСОБА_8 , зафіксованих під час проведення слідчих експериментів. Зокрема, сторона захисту зазначала про те, що під час слідчої дії 3 листопада 2023 року ОСОБА_8 не повідомляла про вимагання в неї грошей ОСОБА_6 , тоді як у ході додаткового слідчого експерименту, проведеного 13 грудня 2023 року, потерпіла вперше зазначила про такі вимоги останнього, що, на думку захисника, свідчить про непослідовність її показань і відповідно до вимог статті 94 КПК потребувало їх ретельної перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами.

Фактично аналогічні доводи наводив в апеляційній скарзі і засуджений ОСОБА_6 , однак апеляційний суд їх проігнорував.

До того ж поза увагою апеляційного суду залишилися доводи ОСОБА_6 про те, що свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також не підтвердили вчинення ним розбійного нападу на потерпілу.

З огляду на викладене Суд зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду показання потерпілого можуть бути ключовим доказом, але самі собою не звільняють суд від обов`язку перевірити їх послідовність, узгодженість з іншими доказами та достатність для стандарту доведення «поза розумним сумнівом». Це є процесуальним імперативом, що випливає із засад презумпції невинуватості, змагальності сторін і права на справедливий суд. Якщо показання суперечливі, неперевірені або не узгоджуються з іншими доказами, обвинувальний вирок не може на них ґрунтуватися.

Покладення в основу обвинувального вироку виключно або вирішальною мірою показань потерпілого, особливо за відсутності належного підтвердження об`єктивними даними чи ефективної можливості їх перевірки стороною захисту, не відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 17 22 23 92 94 95 КПК й усталеним підходам Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.

Також Суд наголошує, що згідно з практикою Верховного Суду показання (стаття 95 КПК) і протокол слідчого експерименту (стаття 240 КПК) є окремими процесуальними джерелами доказів. Надаючи оцінку даним, які містяться у протоколі слідчого експерименту, суд оцінює не показання особи під час його проведення, а достовірність дій, відтворених особою, у сукупності з іншими доказами.

Однак у цьому провадженні залишаючи апеляційні скарги засудженого та захисника без задоволення, суд апеляційної інстанціїобмежився в рішенні перерахуванням доказів, на які послався місцевий суд у вироку, і не здійснив власного аналізу доказів обвинувачення, зокрема з точки зору достатності для доведення «поза розумним сумнівом» винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 187 КК.

Крім того, з огляду на викладене Суд вважає, що з метою забезпечення реалізації засудженим і стороною захисту права на апеляційне оскарження вироку місцевого суду, відповідно до частини шостої статті 22 КПК, апеляційний суд мав створити необхідні для цього умови, зокрема й шляхом повторного дослідження обставин, які були оскаржені у визначеному процесуальним законом порядку.

Створення таких умов передбачено безпосередньо частиною третьою статті 404 КПК, згідно з якою за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

На переконання Суду, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника в частині дослідження доказів, а саме протоколів слідчих експериментів від 3 листопада та 13 грудня 2023 року за участю потерпілої ОСОБА_8 , без наведення аргументованих мотивів такого рішення і погоджуючись із позицією місцевого суду, апеляційний суд не створив належних умов засудженому та стороні захисту для відстоювання своєї позиції під час апеляційного розгляду.

Тобто, незважаючи на наявність зазначених захисником сумнівів щодо доведеності поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, апеляційний суд не усунув суперечностей у показаннях потерпілої та не спростував доводів апеляційних скарг про відсутність у діях ОСОБА_6 корисливого мотиву.

А тому з урахуванням вказаних обставин, відмова в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів у цьому разі суперечить загальним засадам змагальності в кримінальному провадженні, принципу рівності перед законом і судом, є безпідставною та такою, що не відповідає вимогам частини третьої статті 404 КПК.

З огляду на викладене Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги засудженого та захисника, не надав на них вичерпних відповідей, не зробив ґрунтовного аналізу обставин кримінального провадження, не дав належної оцінки за критеріями статті 94 КПК як кожному доказу, так і сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення.

Отже, ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 не відповідає вимогам статті 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки таке рішення могло вплинути на правильність застосування закону про кримінальну відповідальність.

Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно й з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити доводи засудженого та сторони захисту, що становлять предмет доказування, і з дотриманням положень глави 31 КПК ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

З огляду на встановлені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а також зважаючи на недопустимість передчасного вирішення питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 , оцінки доказів та правильності застосування закону про кримінальну відповідальність, Суд не здійснює перевірки інших доводів касаційної скарги.

У зв`язку із цим касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 433 КПК Суд розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням зазначеного та усталеної практики Європейського суду з прав людини про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення і в контексті цього кримінального провадження, з метою попередження ризику переховування ОСОБА_6 від суду, беручи до уваги особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Суд вважає за необхідне обрати засудженому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення судом першої інстанції питання щодо запобіжного заходу, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 21 липня 2025 року стосовно ОСОБА_6 скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3